Мовчу, коли говориш про любов.
Чому? Її насправді не існує.
Втомилась від нещирості промов,
а ще говорять часто: час лікує.
Це почуття словами не назвеш,
а значення в книжках не прочитати,
для чого ти життя своє клянеш?
Його в любий момент можуть забрати.
Коли в думках літає соловей,
їх важко по сходинках розкладати,
якою була кількість тих ночей,
коли безсоння не давало спати?
Згубив ти віру у простих речах,
мені її впіймати не вдалося,
не має правди у сумних очах,
брехні повсюду повно завелося.
Життя без сліз ніяк не проживеш,
не зможеш оминути гірку долю,
кущ щастя у сусідів не зірвеш,
а без ключа не вирвешся на волю.
В твоїх очах я бачу пустоту,
коли вона там встигла заховатись?
Втрачаєш по кусочках простоту,
моє терпіння може увірватись.
Нема нічого вічного на світі,
зіпсований двигун не завести,
не можна жити згадками про миті,
які не повертають до весни.
Ти можеш говорити що-завгодно,
не вірю більше я в твої слова,
межа між нами стала прохолодна,
в цьому не можу бути винна тільки я.
Чому стоїш ти досі біля мене?
Гра слів розлуку вже не вбереже!
І як б не билось серце те шалене,
а час назад ніщо не поверне.
Мовчу, коли говориш про любов,
не змушуй обірвати те мовчання,
дивлюсь у твої очі знов і знов,
там пустота і ті самі вагання.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=466570
Рубрика: Лірика
дата надходження 17.12.2013
автор: Чуточка Божевілля