Не сором, українці, нам
У світу милости прохати?
Канючити і тут і там?
Згинатись, скиглити, благати?
Нам з неба манна не впаде!
На ша́ру - сир у мишоловці.
Нас з квітами не ждуть ніде!
А ці, і ті песиголо́вці
Чекають доки знищить нас:
Підозра, недовіра, чвари
Тоді й настане їхній час!
Тоді й підніметься почва́ра
Щоб проковтнути по шматках
Розтерзану, в злобі, країну
І залишити , лише, прах
Від Батьківщини – України.
В Європу, чи в СРСР
Доріжку , краще,протоптати?
Ні! Нам потрібно від тепер
Свою країну будувати.
І щоб вона була завжди,
Насправді, незалежна й вільна.
Не знала б горя і біди -
Єдина, неподільна й сильна.
Давайте ж разом, Захід Схід
Позбудемося паханату,
Та ски́немо, ганебний, гніт
Образ взаємних та розбрату.
Й сильніші станемо в стократ.
Й остання зникне перешкода
Як стане опліч з братом брат,
Як буде злагода і згода.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=466489
Рубрика: Лірика
дата надходження 16.12.2013
автор: євген уткін