Утомив мене Фрейд своїм Зігмундом,
І Акоста – своїм Уріелем.
Я б мечем зі сріблястого вісмуту
Відрубала б минуле. В пустелі
Я б знайшла десь віддалений прихисток,
Щоби я – і пісків хвилювання,
Щоб без вишень і яблунь би пелюсток,
Без над озером щоби світання.
Може, море? На скелях я б вивчила
Всі закони припливів – відпливів.
Я була б непомітна. Помічена
Тільки морем у стані поживи.
І тоді вітер буйний посвистував
Би свої серенади над морем.
Наді мною завжди тоді висіли б
Мовчазні й незворушнії гори.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=466426
Рубрика: Лірика
дата надходження 16.12.2013
автор: Ліоліна