[b][color="#0a2a7d"]Вони були поруч.
По березі річки
Ішов поліцаїв загін,
Вона ж -в очереті ,
заплакане личко.
З бідою - один на один.
Було їй дванадцять.
Ще зовсім дитина,
Навколо ж гриміла війна.
На плечах матусею зшита торбина,
В торбині же - рештки майна.
Шмат хліба, картопля та дві бурячини,
Мішечок дрібного пшона.
Була ще ікона стара - скарб родини,
Її обіймала вона.
Зображений там був Святитель Микола,
(Він кажуть людей рятував).
А зараз війна й поліцаї навколо:
«Миколо, спаси й заховай!
Від нелюдів тих, що над берегом річки,
(Вже чути розмови страшні)»
- Знайшов би когось,
та й порізав на стрічку,
Така лють скажена в мені!, -
Так старший сказав поліцай до загону,
Та вистрелив в той очерет,
Де дівчинка міцно тримала ікону,
Й молилась,щоб повз пройшла смерть.
Хоч кулі свистіли понад головою,
Почуті були молитви,
Пішли поліцаї ( а їх було троє),
Щоб з німцями разом втекти.
Та втім втікачам не дісталося місця,
Й фашисти лишили їх теж,
Помстилась їм доля усім особисто –
Спалила вогнями пожеж…
А дівчинка вижила, вийшла у люди,
Ікону ж свою зберегла,
І віра її захищала усюди
Від всякого бруду та зла.
І зараз,коли я Миколі молюся,
То вірю: він творить дива.
Бо дівчинка та – моя рідна бабуся,
І пам'ять про неї – жива.[/color][/b]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=466373
Рубрика: Сюжетні, драматургічні вірші
дата надходження 16.12.2013
автор: Людмила Васильєва (Лєгостаєва)