Це винобрання. І лиш потік
Червонявих зір по гострих лицях
Свідкує про помірні
Тихі ріки У.
А ти ж не можеш
Проживать вершинами,
Бо зношений весь нижній поверх
Отих дитячих почуттів,
Де каламуть блакитних вод
Спотворює дзеркалля.
І тільки злий пророк нашіптує:
«Заплющуй очі і дивись».
А стоголосся тягне в ліс.
А чорностав’я голосом офіри
Рум’янить тіло повз чужі сніги.
Я відберу у тебе
Правду по частинах.
Навіщо так її багато?
Вона розмиє псевдобереги.
Бо легше скласти
Всі твої коліна,
Аніж знайти місцевість,
Де зросла душа.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=466254
Рубрика: Лірика
дата надходження 15.12.2013
автор: Олена Ганько