Білим помахом птаха, наче крила розкрила,
Вікна чистим кришталем, мов той майстер, засклила,
Землю снігом покрила, наче килимом білим,
І вітрами своїми, мов би стогін, завила.
Хай і люті бувають твої сніжнії бурі,
І морози пекучі, наче жало медузи,
Але серце чомусь так закохано мріє,
Щоб на дворі заграли знов твої заметілі.
Щоб дерева під снігом своє гілля схилили,
І бурульки на світлі, мов вогонь, заяскріли.
Щоби знов, як раніше зарипіли підошви,
І під снігом ліхтарним заіскрилися ночі.
Щоб морозної днини запашіло повітря,
І почулись навколо жартівливії крики.
Мов у казці дитячій опинитися знову,
І душею своєю полюбить все навколо.
Щоби ближчими стали мої рідні та люди,
І зустріли всі разом новорічнії будні.
За столом щоб великим вмістилися разом,
І всі співи різдвяні заспівали одразу.
Щоб ялинка святкова засвітилась яскраво,
В новорічні прикраси наче заміж убралась,
І святковий цей настрій залишився надовго,
Поки знову не прийде час святковий невдовзі.
Так чому не любити, тебе зимо прекрасна,
Хай сурові і хмурі дні бувають так часто,
Але все те забуду і все те не згадаю,
Бо у серці тримаю казку щиру й яскраву.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=466227
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 15.12.2013
автор: Сергій Ранковий