Чого ж ми всі дочекались?
До чого дожили?
У Києві на Майдані
Наших дітей били.
Уночі тихо підкрались,
Нагло оточили
І по головах студентів
Кийками лупили.
Били сильно та жорстоко!
Кістки їм ламали…
Били свої ж, українці,
А не яничари.
Чи ж вас, беркутівці кляті,
Не жінки родили?
Ні жалю, ні милосердя
В душі не вложили.
Били мирних демонстрантів,
Наче терористів.
Безпідставно ув’язнили
В СІЗО активістів.
Де ж закони? Їх немає.
Вони лиш для бідних.
Не для влади їх писали
І не для їх рідних.
Скільки ж можна нас гнобити
Та в очі брехати,
Скільки можна нашу землю
Нагло обкрадати.
Кров невинна пролилася,
А владі й байдуже.
Вставай ненько Україно!
Піднімайся, друже!
Годі це ярмо тягнути
Та терпіти лихо.
Досить сльози витирати
Та сидіти тихо.
Час вже тій бандитській зграї
Мирну відсіч дати.
Свою гідність, честь й свободу
Мусим відстояти..
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=466046
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 14.12.2013
автор: палагняк