***

[i]Міста  чужого,  без  назви,  куди  мене  ніччю  носило,
Дивилось  обличчя  із  водного  люстра  калюж,
Приземлившись  під  ранок…  як  зазвичай,  знімала  крила…
Мостилася  поруч…  і  на  тіло  твоє  з  моїх  вій  обсипалася  туш.

Ти  у  снах  своїх,  знаю,  не  можеш  бути  незрячим,
І  мене,  занечулену  дотиком,  ледве  живу,
Понад  прірвою  ніс  і  було  так  хвилююче  лячно,
Бо  ж  не  знати,  чи  довго  у  леті  пробудеш  отак  наяву  .

Потім  кроки  лічила,  ті,  що  міряли  стрілки–солдати,
Доки  сонце  мене  замурує  у  вічність  смоли  бурштину,
На  пласкатому  диску  його  вибухали  секунди  розплати,
Розриваючи  досвітком    ніч...  божевілля  лишаючи  сну.  [/i]

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=466004
Рубрика: Присвячення
дата надходження 14.12.2013
автор: Лана Сянська