Здавалось, що зимiло всюди
Та тисло холодом важким,
Одсоння бiле покотили люди
По вулицях вiд холоду крихким.
Гелiкоптерили снiжинки безпорадно,
Та невгамовним був злий диригент.
Вiн безлiмiтив, i спогорда можновладно
Не помiчав, що там трощилось вщент,-
Летiло, падало, ламалось,-
Вiн будував свiй пустотонний свiт.
I вмерло щось, а щось не розквiтчалось...
Та раптом лють окрижила свiй злiт,
Сама себе затисла в безволiння,
Та вiдiйшло одсоння вiд людей;
I почалось якесь нове творiння
В промiннях несплюндрованних iдей.
Вони в свiй час бризнопроникливо неспинно
Влетiли пружно, завеснiв усiх;
I розпрозорились сонцепромiнно
I мудрiсть свiтла, i веселий смiх.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=465454
Рубрика: Лірика
дата надходження 11.12.2013
автор: AZ