Вітаю, сонце. За вікном сніжить.
Цей телефон чужий. Той перехожий
сазав, що можу з нього подзвонить.
Тут так сніжить. І засипа світ Божий...
Я ненадовго. В мене тільки мить.
Люблю вокзали. Потяги та рух.
Усі чекають, плачуть, тиснуть руки.
Вужі сталеві переводять дух.
І голос на перон - як старі круки.
Я одволікся. ...пахне ліхтарем
лимонно-жовтим, вмоченим у цукор...
Ніяких формул, слів та теорем.
Я полишаю. Замовкає рупор.
Ти не дзвони. Я вимкнув телефон.
Узяв дві книжки, гроші та консерви.
Тут розпочався тихий марофон.
Забіг у світ. У пошуках перерви.
Сніги ітимуть. Пахнутиме сном.
Міняють села вікна запотілі.
Я уявляю себе чаклуном.
Що начакловує далекі сніжні милі.
Запам'ятай мене, запам'ятай.
Не чуй гудків. Я скоро відімкнуся.
Дивись туди, де сонце гріє край.
Тебе забуду - потім повернуся.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=465002
Рубрика: Лірика
дата надходження 09.12.2013
автор: Невідомий Автор