Вбиваю для тебе метеликів гордості,
мама каже, у тебе немає совісті.
Я відчуваю холодну воду у нутрощах.
Які ще скелети у твоїх печерах?
Принесу тобі яблук неспілих, диких,
як твої діамантові очі, ніколи не митих.
Пригорни мене силою осінньою, останньою-
я хочу бути для тебе казкою, фатальною.
Наші серця мерехтять зухвалим неоном
так, що Місяць нервово курить під балконом.
Відкриваємо один одного, як маленькі Нарнії
виграти-програти щоденні душевні баталії.
Усе життя в маленьких стиглих днях
і кожне крилате слово, що росте в думках,
полетить колись раптово у твої мякі долоні,
щоб відкрити світ завжди квітучої любові.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=464735
Рубрика: Лірика
дата надходження 08.12.2013
автор: Кавалева