Ні, ще не вмер козацький дух!
Він заіскрився на світанні
Від молодих сердець і рук
І розгорівся на Майдані.
Ох, як кати огонь оцей
Ногами й палками топтали!
З статуї кам’яних очей
З жалю сльозини вниз стікали
На кров, що лилась на Майдан,
На стяги стоптані і вінці
І це творив не цар, не хан,
А ті, що звуться українці!
Їх не спинив ні вік, ні кров,
Ні «Ще не вмерла…» зі сльозами,
Немов би кожен з них прийшов
В цей світ від вовка, а не мами!
Та ще козацький дух не вмер
І древні пагорби столиці
Заповнив гнів братів й сестер,
Твердіший каменю і криці.
Сюди за гріш ніхто не йшов,
Не за партійні бренди й стяги,
А щоб не путали їх знов
В нові союзнії гулаги.
Щоби в Європі розцвіла
Нарешті України доля,
Що би не вмерла, а жила
Вкраїни вічно слава й воля!
6.12.2013.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=464535
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 06.12.2013
автор: тарпик