Страх - так часто він стає серед дороги
і не пускає нас на шлях бажань.
Страх, як для струмка тяжкі пороги,
які переліта легка вода.
Вона ж собі тече та не звертає.
У неї по життю свої шляхи.
Людина ж, як каміння, завмирає,
коли стіной стають її страхи.
Ховається у дім та закриває очі.
Під ковдрою збирає сили та свій дух.
І ніби вже герой, і ніби хоче
піднятися й продовжить далі рух.
Але ж так важко крок отой зробити.
Він наче в прірву чорную скачок.
Та все ж до бою з ним треба вступити,
щоб винести на волю свій урок.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=464054
Рубрика: Лірика
дата надходження 04.12.2013
автор: Сашко Ткаченко