Скажених псів оділи в однострої,
Та не прикрили їх ненависть, лють!
Це збоченці, злочинці, не герої,
Якщо людей до крові мирних б’ють!
Яка там честь, у них її не було!
Тваринна лють ховається в очах.
Ніхто у спину не приставив дуло,
Щоби з людьми чинити такий жах!
Ця кров пролита на Євромайдані,
Побитих та скалічених дітей
І гімн-молитва в їхнім виконанні,
Набатом гніву рветься із грудей!
Якої ж суки ви смоктали вим’я?
Яким було ж гадюче молоко?
Хто в душі кинув яничарське сім’я,
І отруїв чужинським язиком!
Вони вели себе, як окупанти,
Що спричинило гнів аж до небес!
Та діяли за згодою гаранта,
Що тільки вчора «кинув» нас з ЄС!
Як можна землю рідну не любити?
Як можна не любити цей народ?
Ви не «козлу»* покликані служити,
Що вже один здійснив переворот! **
А що хотіти! Ми ж обрали владу,
Що вчилась демократії в тюрмі.
Тому тепер виходь на барикаду,
Ми все повинні справити самі!
30.11.2013 р.
*В 2004 році виступаючи в Северодонецку на відомому зібрані заявив «нормальних людей намного больше, чем этих козлов, которые постоянно мешают нам жыть». Регіонали аплодував йому стоячи.
**Мається на увазі переворот здійснений за допомогою Конституційного суду.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=463431
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 01.12.2013
автор: Мирослав Вересюк