Похнюпились у вазі квіти.
Невблаганний ранок випив дощ.
Каштани падають до ніг в благаннях...
Нас осінь наздогнала. Що ж? -
Давайте втілимо її бажання!
Чай з цинамоном не зігріє. День.
Холодний вітер. Вицвілі калюжі...
І смуток, мов пісок зі жмень.
І хочеться зігрітись дуже.
Переплелися душі назавжди.
Вже друга осінь грає не по нотам.
Здається, серце служить за мішень.
І, часом, вже не знаєш навіть, хто ти.
Лист впав на землю рвучко, наче мрець.
Лежить холодний, тихий, бездиханний.
Отак ще тисячі сердець
В осінню пору на заклання.
Шепоче вечір. Ніч прийшла.
Так хочеться до сонця, вгору.
Якби ж я ниточку знайшла,
Яка веде з тюрми на волю.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=463170
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 29.11.2013
автор: Інга Хухра