Кинула осінь жереб свій останній,
Війнула листям впалим поміж нив.
Хрест обпекла цілунком безіменний,
На тому вітер тужно все квилив.
Побігла далі, ген, у синь, за гори,
За нею хмарки, мов би то граки.
В сиву облогу взяли осокори,
Зникли з очей за вигином ріки.
А дощ холодний вже шмагав обличчя,
В серці озивався німим плачем.
Умив хризантеми обіч узбіччя,
Голівки нахилили ті тихцем.
28.11.13
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=463033
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 28.11.2013
автор: Валентина Ланевич