Стара верба, зажурена й самотня,
Скарлючені гілки схилила до води,
На плесі озера листочків сотня
Розпластані, на сонці вицвілі човни…
Гуляє вітер між гіллям вертлявий,
Хитає в різні боки й навіть догори,
Додолу гне верба гілки трухляві,
І зморшками на стовбурі її роки…
Так швидко щезла молодість зелена,
Коли гнучким був стан і молоді гілки,
Міцна кора верби гладка й дублена,
Тепер ятряться справжні рани та дірки…
Не плачуть, як раніш, зелені очі,
Вербові коси не такі уже густі,
І не лунає більше спів дівочий,
Човни сумують не фарбовані й пусті…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=463000
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 28.11.2013
автор: ОЛЬГА ШНУРЕНКО