Він не писав. Він тими жив рядками!
Переживав за кожну крапку і тире.
Йому здавалось – під його руками
Народжувалось те, що з ним помре:
Його надія на життя прекрасне,
На райський сад, де зáвжди щастя і любов,
І віра в те, що Зірка не погасне –
Його з біди виводитиме знов.
Він знав, що хтось, бодай один, знайдеться,
Що, ніби в книгу, в його душу зазирне
Й розтопить кригу, що скувала серце,
Й зима дочасна раптом промайне.
…Його пером писала чиста Муза,
В якій ні заздрощів, ні прикрості, ні зла.
Його душі були відкриті шлюзи
До вищого духовного тепла…
І він писав. Лягали в стіл чернетки.
Замість обіду – черговий звучав сонет.
А вечорами зашивав шкарпетки
В своїй землі не признаний поет…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=462455
Рубрика: Лірика
дата надходження 25.11.2013
автор: Salvador