І знову дощ пішов,
Не дочекавшись сльози,
Розбавлюючи їх солоний жаль...
Нестримно рветься шов
Туди ціліють грози,
І блискавки влучають, як кинжал...
Уламки від колець
Я збережу, як спомин,
Холодний тремор пам"яті бринить
В ногах ніби свинець,
Що із землі розколин,
А в голові...лише дзвінок дзвенить...
-Скажи, що це був сон!
Цей жах - із літ оскомин...
(В обіймах ніжно огорни мене...)
Та це лише полон
Для тебе...Мій напомин
Моїх бажань, твоє -зневічене́...
Не треба цих жертов,
В коханні - ні до чого...
Це має бути з самої душі...
Я хочу, щоб зборов,
Обман себе- самого!
Жив сповненим життям, а не в вірші́...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=462071
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 22.11.2013
автор: Helen Birets