Знову весна наступає,
Душу тривожить вона,
Знов самоті нагадає,
Випити сум свій до дна.
Дивиться з жалем на мене,
Манить в квітучі сади,
В море безкрає зелене,
У призабуті світи.
В хвилях ласкавих бажання
Хоче мене утопить,
За що таке покарання
Красна весна щось мовчить.
Може за грішне минуле,
Що мені й досі болить,
Може за дружні розгули
Хоче мене так провчить.
Той, хто самітній, страждає
Чи то весна, чи зима,
Бо він усе пам’ятає
Та й вороття вже нема.
Рани самотності ниють,
Весни роз’ятрюють їх,
Кісточки грішним помиють
І виставляють на сміх.
10.03.09.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=462043
Рубрика: Iнтимна лірика
дата надходження 22.11.2013
автор: Георгій Грищенко