Я знаю, нам ніколи не побачить
Як ніжно вкриє землю перший сніг,
Як щедро грудень осені віддячить
За дощовий холодний оберіг.
Так, нам ніколи разом вже не бути.
Не знаю, але вірю - десь ти є.
І зараз ти не можеш не відчути
Як глибоко ввійшов в життя моє.
Без суму і без болю я гортаю
Минулого сторінки, там, де ми
Вели розмови за вечірнім чаєм
Про те, які людині сняться сни.
Коли ж вставала ніч навколо хати,
Вмикав ти свій улюблений приймач.
Як я тоді любила засинати
Під хвилями далеких передач!
Відходять люди, та приходять інші.
І з ними розлучаємося все ж.
Життя від того не стає нам ліпшим,
Та все ж його ми любимо без меж.
Вставай і йди, всміхаючись крізь сльози
До тих, кому потрібен саме ти.
Лише поглянь - відходить сіра осінь,
Відносить сум і трохи самоти.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=461872
Рубрика: Лірика
дата надходження 21.11.2013
автор: Lido4ka