Замовкло все, гнітюча тиша,
Немов все вимерло навкруг,
Не чуть щоб шаруділа й миша,
Глухої ночі вірний друг.
За хмари місяць заховався,
Дніпро затих, не хлюпотить,
Аж в душу холодок пробрався,
Тривожну ніч як пережить.
Усі веселощі забули,
Немов, чекаючи біди,
Замовкли чи на вік поснули,
Не знаючи тікать куди.
Вслухаюся у тишу ночі,
Думки розпачливі снують,
Всю ніч не закриваю очі,
Бо сни в полон щось не беруть.
А то насниться – все радіє,
Дніпро тихенько хлюпотить,
Весна квітує, зеленіє
І заморочливо пахтить.
Маленькі дітки веселяться,
Старі тихенько гомонять,
Ніхто й не дума прислухаться
Про що політики кричать.
Та бачу як в цей світ вірвалась
Нажива чорна, мов ця ніч,
У наші душі вмить прокралась,
Щоб в бій пішли ми віч на віч.
Щоб совість продали за гроші,
Єдину цінність у житті,
Забули щоб закони Божі,
Було щоб грішне на меті.
Невже цю темну силу в душах
Повірим, що розвіє час
І потяг грішний теж заглушить,
Спаси й помилуй, Боже, нас.
До світла покажи дорогу
Хто жить не хоче в темноті,
Лиш тим не йди на допомогу,
Кому грошва - мета в житті.
Вони самі себе скарали,
Без честі й совісті як жить,
Дай час їм, щоб вони страждали
Пред тим як очі їм закрить.
Вслухаюся у тишу ночі,
Думки розпачливі снують,
Всю ніч не закриваю очі,
Бо сни мене щось не беруть.
13.02.09.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=461815
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 21.11.2013
автор: Георгій Грищенко