Прийде зима і гляне в куці вікна -
там є півмене і бокал вина,
недоп́алки і вицвіла палітра, -
і все, що в дев`ятнадцять нажила́...
А ще годинник, витертий зап`ястям
ховається під ліжком, - а нехай.
Туди я можу і любов покласти:
вмивайся пилом, стихни, прощавай.
Подумаю, поні́жуся і вийду,
вже досить у футлярі помирать.
Таким, як ти присвячую постскриптум:
вдягніть моє взуття-моє життя!
Ну як, не жме між пальцями, не тисне?
У відповідь мовчання, що й казать.
Не буду вам я дорікать навмисно,
я просто взимку стану оживать.
Отак, на зло, на радість - як захочу,
й любов шукати на заміну вам
не стану я. Живіте вдень і внОчі
своїм шляхОм, а не моїм взуттям...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=461792
Рубрика: Лірика
дата надходження 20.11.2013
автор: Ліна Біла