Богуслав Адамович, Прометей до грифа

Ти  пам’ятаєш,  грифе,  схід  багряний,
Як  перший  раз  не  мене    впав
І  першу  роздовбав  на  грудях  рану,

Щоб  серце  рвать,  що  в  вічності  своїй
Знов    відростало  від  поранень...
Тепер  же  глибше  Зевса  кіготь  вбий...

Та  слабне  серце  від  живої  рани;
Коли  ж  –  із  плином    незворотних  літ  –
Цілком  вже  відростати  перестане:

Куди  спрямуєш,  грифе,  свій  політ?!

Bogusław  Adamowicz  
Prometeusz  do  sępa

Pamiętasz  sępie,  zorze  krwią  zalane,
Gdyś  z  chmur  raz  pierwszy  na  mnie  spadł,
I  pierwszą  w  piersi  mej  rozdarłeś  ranę

By  serce  gryźć,  co  nieśmiertelne  wciąż
Wciąż  odrastało  -  wyżerane...
Dziś  głębiej  szpon  swój  jowiszowy  wdrąż...

Dziś  słabnie  serce  w  wiekuistej  ranie
I  gdy  -  po  przejściu  nieodrodnych  lat  -
Odrastać  całkiem  już  przestanie:

To  cóż  ty,  sępie  będziesz  jadł?!

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=461478
Рубрика: Поетичні переклади
дата надходження 19.11.2013
автор: Валерій Яковчук