Я начерпаю тобі сили
З бездонного колодязя весни
Я відлатаю твої крила
Щоб прилітав в мої яскраві сни.
Заповню я твою пустелю
Безумством хіті, шалу і вогню..
Відкрию я тобі таємні двері
У чарівнУ фантазію мою…
Там – ти – не ти… а я – не я вже…
З-під оболонок наших вийшли ми..
Нутром переплелися й миттю -
Зробилися єдиним …чарівним...
В політ, невиміряний часом,
У простір, що межі не ма’…
Ми, втративши свідомість, линем..
І підсвідомість наша нас прийма..
І так без ліку-віку.. знову
Й знову – шалені піруети в нас…
Аж доки втома не знесилить,
Й перепочити не настане час…
Тоді начЕрпаю я сили
Тобі із наших спогадів чудних..
Я зцілю твої ніжні крила,
Щоб знов до мене прилетів на них….
Заповню я твою пустелю
КилИмом, зітканим з пахучих трав…
Відкрию навстіж я для тебе двері..
Ти вже не гість – ти щиро рідним став…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=461107
Рубрика: Лірика
дата надходження 17.11.2013
автор: starfish372