А ми не винні, що земля в нас під ногами.
Так вийшло, народились не птахами.
Як би не тут, не була б я типова.
Та вірогідність, що ми разом така квола.
Хотіла б мати крила й полетіти.
Що б не залежати від тебе і від світу.
Бо щось занадто часто плачу я.
Така гірка вже доля тут моя.
І ти не винен, що закохана у тебе.
Читати ці рядки мої не треба.
Хотіла б мати крила, щоб в повітрі
Залишились вірші ці непомітні.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=461021
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 17.11.2013
автор: Юлія Антоняк