В відповідь на вірш НАДЕЖДИ.М
[b]І чому завжди манить недосяжна мета?[/b]
Уже сонце підбилось. Виграють промінці.
Чи мені все приснилось?... Поряд мене це ти.
Промайнула усмішка... Бачу ти все ж чекав.
На столі чай з жасміном...Я люблю подих трав.
Я несміло присіла біля краю стола.
Так в дорозі зморилась: нічка ж темна була.
Подивилась уважно: чи не зайва тут я.
І чому завжди манить недосяжна мета?
Ти сидиш ось напроти... Ніби все, як в кіно.
Нерішучість збороти так тобі й не дано...
Подала тобі руку... Обірвався мій сон...
Так вставать не хотіла.. задзвонив телефон.
_ * _
Із далекої весни приходять сни,
Повертають й повертають нас в минуле.
Залишили непомітно в ньому ми
Те, що самі гарячково відштовхнули.
Те, що нам тоді здавалось незначним
І смішним здавалося, і недоречним.
Жаль, не можна виправдати біль нічим,
Тому й сум став гіркувато-безкінечним.
Вимріяні й непромовлені слова
Наші сни не втомлюються промовляти.
І напевне, вигадана в них весна
Те, що не збулося, вміє пам"ятати.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=460966
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 16.11.2013
автор: Радченко