Ніби давно, а ніби й вчора,
Я Лукву бродом перейшла
Й на камені на хвильку стала,
Щоби вода із ніг зійшла.
Ти теж, спішивши на роботу,
Швиденько річку форсував
І, як зі мною порівнявся,
«Чия ти, дівчино?»- спитав.
Ту першу зустріч біля Лукви,
Ніколи не забути нам.
Від того часу горе й радість
Ми ділим, милий, пополам.
Двох доньок й сина в світ привели,
Дім збудували, росте сад…
Та на життєвій довгій ниві
Не завжди були спокій й лад.
Наша любов все подолала!
Удвох вже тридцять сьомий рік.
Й надалі я – твоя дружина,
А ти - мій любий чоловік.
Роки нам внуки звеселяють:
Три місяця і дві зорі…
Всі болі й лихо відступають,
Коли вони є у дворі.
Життя нам скроні сріблом вкрило,
Біжать, немов вода, літа.
А біля Лукви, де зустрілись,
Нас наша молодість віта.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=460681
Рубрика: Присвячення
дата надходження 15.11.2013
автор: палагняк