ти сприймаєш наболіле,
як шматок дрібного стресу,
коли вже заїржавіли
твого серденька колеса.
і так само переймаєш
сльози радості печаллю.
чом сеї ночі`, блукаєш
західною магістраллю?
звідкіля зелені гетри
і дредоване волосся?
зважуєш падіння й злети;
потираєш ноги босі.
закупорюєш мембраму
спілкування із Землею.
ти — тривожна діаграма,
ти — жива галантерея.
і тебе не помічав би,
та яскрава, наче зорі,
я зустрів тебе при дамбі,
попід лісом, попід бором.
на мені стара одежа,
зір — зужиті монітори.
я іду з халтурних весел
неліквідної контори.
поспитаю, чом ти боса,
кислувата і розбита.
я ж не знав, що ти доросла
і тебе не треба вчити.
не отримавши зарплати,
починаєте хилитись...
зачерпнувши вповну флягу,
колихає босих вітер.
застрахуюся поняттям:
не благати й підсвідомо.
фірма мала ряд санацій.
не чекайте. йдіть додому.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=460576
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 14.11.2013
автор: Митрик Безкровний