Постаті йдуть
із туману
і знову
у ньому
зникають,
Мовчать,
кричать,
посміхаються,
лаються..,
і щезають…
Натовп
порожній, як жбан,
аж дзвенить
пустота навколо,
Наче багато –
й нікого нема,
зачароване коло…
А десь там –
за ними,
над ними,
під ними,
у них?..
Вогник,
ліхтарик,
промінчик,
зоря,
місяць чи сонце.
Хто встиг
Побачити,
зрозуміти,
знайти,
торкнутися,
впустити?
Кого запитати?
Куди повернути?..
Простити
і відпустити
Наболіле,
наплакане,
вистраждане,
колюче й горьоване –
Своє,
потримати дали,
забули у мене,
віддали –
Чітке і приховане…
За ним,
за горою в руках,
в голові,
у душі,
у серці
Заховані ті,
що ведуть до чудес-дивовиж,
дверці.
Завжди були
перед очима –
та де ж побачиш, хто там і що,
Коли закриває усе той вантаж…
І для чого воно?..
Казна-що…
Викинути,
спалити,
забути,
розвіяти навіть сни,
Умитися,
всміхнутися
і прозріти.
До весни,
До розквіту
свого
нового щастя
Невтомно –
скільки зможеться,
скільки вдасться…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=460460
Рубрика: Лірика
дата надходження 14.11.2013
автор: Innessanew