Зачіпи хоч одну, хоч останню найтоншу струну,
Доторкнися до неї, мов би вперше мене обіймаєш.
Залунавши вона, видасть тихо тендітно-тремку,
найніжнішу баладу душі, що граничить із раєм.
Подивись хоч на мить, хоч секундно на очі мої!
Без докорів, без сірості, сонних й зачЕрствілих рим.
Бо ж так хочеться вірити в справжні "стосунки", не злі,
що не змиються буднем і доглядом надто сирим.
Та й нехай не зірки ми, не генії цього століття -
пересічні з цинічним світоглядом, жертви реальності.
У житті це ніщо, це на рівні зігнилого смІття -
почуття - та для двох це масштаби крутої глобальності!
Повернись і поглянь на все те, що залишив ти тут:
нерозказані вірші, недочуті слова й обіцянки,
непочуті прохання чи зверхньо-приправлений бруд.
Я й чекала й мовчала і дерла із болю горлянку!
Зупинись! Поки щем, поки руки мої огортаєш,
поки поряд я - завжди: і в воду і в труби і в бій!
Доторкнись до душі тим невинним, як першим, "кохаю".
Не втрачай те, що любиш, те, що маєш цінуй, зрозумій!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=460367
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 13.11.2013
автор: тепла осінь