«Та щось уже не так і не туди.
Хіба ж чекала зради і біди?
Нема здоров”я. І ніхто не любить.
О, я нещасніша, ніж інші люди».-
Отак брела, намокла під дощем,
З тяжкими думами, у серці – щем,
Та ще й склероз напав відразу рано –
Забула ж бо купити я сметану…
І повернула знов до магазину. Тож бреду,
Похнюплена, щось думаючи про свою біду.
Дивлюся – в возику сидить нещасний чоловік
В плямистій формі. Незворушний. І без рук. Без ніг.
З торбинкою для грошей. З поглядом пустим.
Такий же молодий! Я скам”яніла. А за тим
Поклала чоловіку купку грОшей. І свій гріх.
(Хоча купити руки й ноги він уже б не зміг…)
Моя спливла краплиною в руці
Біда. Й не дощ скотився по щоці.
Напав на мене сором. І відразу
Цей сором з”їв всі негаразди.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=460037
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 12.11.2013
автор: Ліоліна