Пройшов ще рік – і Хаті постарів;
Йому було все тяжче нести варту.
Та він бажанням тим самим горів –
Побачити господаря – це варто.
Якось знайомий силует іде –
Професора крокує це дружина.
О, як змінилася вона… . А де
Та енергійна ділася людина?
Їй, звісно, Хаті дуже радий був.
“Дозволь мені з тобою посидіти… .
Якщо б і справді Він сюди прибув,
То це були б найщасливіші миті”.
І так до вечора сидять вони.
“Ти найвірніший, Хаті, пес у світі… .”
Гудок вечірній сповістив її,
Що варто би на потяг поспішити.
Вона іде. Останній, мабуть, раз
Услід дивився Хаті господині.
І кожну мить, що рахувала час,
Він проживе так само, як і нині… .
Початок травня. Раз черговий ще
Він подивився на вокзал спокійно;
Закрив тихенько очі так лише,
І серце зупинилося повільно… .
Та смерть не роз`єднала їх – вони
На цвинтарі зустрілись Аоя́ма.
І в іншім світі вічно довгі дні
Проводитимуть як колись, так само.
А ця історія в серцях людей,
Як десять років пес волів чекати,
Ще буде довго жити й кожен день
Нагадувати ім`я добре – Хаті.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=460020
Рубрика: Вірші про тварин
дата надходження 12.11.2013
автор: Oleg Kolibaba