Ти кажеш про мене: «холодний вітер»? Я згодна - мене не зв’яжеш. Сама того хочу - жити! Не можна мене любити, бо треба простір. Тобі так не просто? Я часто броджу по ночах - потреба. Самотня і трішки дивна, шукаю свою рідну душу – не маю... На вулиці пізній жовтень, у грудях щось трішки душить - себе ламаю... Мене мабуть треба любити. Боюся.
Ти знаєш про те, що душу мою хотіли вбити? Тепер я боюся пітьми і раю… Насправді хочу любити взаємно та зради боюся і болі.Нажаль, кохання та біль невід’ємні. Така вже в любові доля… Я знаю прекрасно вихід: любити до часу, трішки. Байдужість промовить: «тихо»…
Йому хай болить нестерпно, моє серце – лід. Для мене це мить, а він нехай терпить… А я люблю дощ, калюжі… Люблю коли мені байдуже… Люблю тишу і воду.
Захочу тебе залишу і стану писати вірші, я стану льодом. Коли мені буде байдуже, я буду тебе жаліти: ходити з тобою на каву. Можливо навіть любити і буду трішки ласкава. Проте почуття минули, точніше я вбила любов. Заставила себе, забула - холодила в жилах кров.
Забула - усе в минуле. Для мене так буде безпечніше, а з уст зрадливий сміх. Я знайду тобі заміну, щоб легше було не любити, щасливою зроблю міну , куплю сама собі квіти. Чи ще щось таке, не знаю. Та втішу себе думками, про те, що душа засинає… Можливо напишу вірша з якимись ніжними словами… Ти кажеш не можна любити – це правда. Не можна людей губити. Колись мене згубили, щоправда, тепер не болить, бо стала стійкою. Як вітер лечу куди хочу. Втікаю, якщо треба змійкою. І голови дурю охоче… Цей вітер в мені, хоче літати по світу. Перебувати інколи у журбі. І знову когось підкорити. Цей вітер в моїй душі вогнем не зігріти - він може вогонь загасити.
Я мрію в далекі зорі, чи жити з холодним морем. Я хочу сама любити, чи може в пустелі ходити. Мене не спинити. І хто б ти не був – залишу. Ти станеш писати вірші. А я полечу в політ, кохати той дивний світ… Бо вітер не можна спинити. Це правда. Він любить жити.
Не любить зраду . Він любить такий самий вітер. Він може мене спинити, якщо я сама захочу… Мій вітер… Люблю твої губи, очі… Не хочу… Бо це мене губить… Я ж вітер, а вітер
повинен жити…із вітром… мій вітер.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=459948
Рубрика: Лірика
дата надходження 11.11.2013
автор: Віталіна Кузьмич