Написати все те, що не знає закони,
Літератори хай на це дивляться десь.
Не хитаючи зірки, забувши ікони,
Мови образів хай вони вивчать увесь...
Загартований список, що виник миттєво,
Що начхав на всі норми, закладених німф.
Я не знаю, й не чую шляхи що напевно,
Розпочнуть черговий наївний мій міф.
Набридло писати за рисами доки,
Сліпу й сонцесяйну прийняти не міг.
Залишити вмію, та спроб повернути,
Не стало вже сил, щоб покинути їх.
Лише відмахнувшись, сумлінно впираюсь,
На зустріч недолі пливу навпростець.
Та лиш про одне я небо благаю,
Хай віршів не настане кінець.
Тоненьким порізом, на обрій життя,
Навколо мизинця залишитись має.
Когось обійме шляхетне буття,
Червоною стрічкой яких не буває.
В основу покласти лише визерунок,
Який викликав свого часу лиш сміх.
Та в твоїх очах, Пандори дарунок,
Буває правдивим, забувши про гріх.
На сонце, на небо, на тебе, на думки,
Поглянувши враз пробачу собі.
І всупереч вірі, схиливши коліна,
Нехай рабом кличуть, та я ближче тобі.
Мене зрозуміють, й не будуть карати,
Бо якби хоч раз вони бачили це!
Твої срібні очі, які мов гармати,
Мою грішну душу пробили наскрізь.
Ми діти Еллади, з за моря прийшли
Ахілл нам про це на крові написав.
Ми вірні, ми щирі, наш простір душі
Ахейська земля нам вже заповіла!
Я бачив тебе, люблю твої очі,
Які в моє серце робили ключі.
В обіймах твоїх, я розум вже втратив,
І душу готовий продати за них.
Зіграй мені небо симфонію цю,
Яка проведе крізь змолкаючий грім.
Чорняву красуню, яку я люблю,
Та палко кохаю всім серцем своїм.
Прошу не для себе, для неї я щиро,
Благаю знайти найбезпечніший шлях.
Хай миттю відчує за спинами крила,
Та стрімко летить на моїх почуттях.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=459793
Рубрика: Лірика
дата надходження 11.11.2013
автор: Антон Вальянос