«А что же вы не берёте его к себе, в свет?» — спросил Воланд.
«Он не заслужил света, он заслужил покой», — ответил Левий Матвей.
Колише небо місячну колиску
В безмежжі зорянім, нічнім.
І начищають янголи до блиску
Бліді зірки у мреві золотім.
Пірнають вниз стрімкі метеорити...
Пульсує й до сьогодні шал в мені.
Та тільки, як прекрасна Маргарита,
Не продаю я душу сатані.
Мені, як Майстру, спокою не треба,
Бо прагну я до світла - не пітьми.
За допомогою іду до Неба,
Щоб не летіть на бал до сатани.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=459656
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 10.11.2013
автор: Лариса Журенкова