Кричать думки щораз гучніше.
Я вуха затуляю, а вони
Стають від цього ще лункіші,
Заповнюють собою навіть сни.
Мені від них нема спасіння:
Наскрізним болем сотні тисяч дір,
Розлогістю свого коріння,
Мов путами - мережею зневір
Рояться невблаганні думи.
Знетямлююсь від їх осиних жал...
Лягли віршо-рядки на струни
І вщух на час якийсь думок тих шал.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=459534
Рубрика: Лірика
дата надходження 09.11.2013
автор: Бойчук Роман