Ізнову дощ, до нього я привик.
Коли нема, без нього навіть скучно.
Злетіло листя з кленів і осик,
По стовбуру тече вода беззвучно.
Темніє рано. Осінь, що робить?!
Ці сутінки на душу тихо впали.
І темний ліс дощем лиш шелестить,
Бо листя долі – на гілках не стало.
Мені б бурштин, а чи смарагд знайти,
Та сіре все, ніщо вже тут не сяє,
А краплі, й ті, що ллються з висоти,
Якісь мілкі і блиску в них немає.
Така ця осінь, як і я – сумна.
Але ж хай так, напевне, це не злочин.
Перетерплю, прийде ж колись весна,
А з нею трішки стану й я молодшим.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=458950
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 06.11.2013
автор: Мірошник Володимир