У ЛІКАРЯ ( ГУМОРЕСКА)

-  Лікарю!  Що  мені  робити?  У  мене  щось  із  головою  коїться.  Здається,  що  живу  не  в  тому  світі.  Кругом  одні  звірі.  Цілими  днями  кручуся,  як  білка  в  колесі.  А  мене  ніхто  не  розуміє.
     Зранку  буджу  малого,  а  той  кричить:  я  не  жайвір,  я  сова.  Чоловік  теж  зранку  нити  починає.  Бо  не  встигає.  Треба  їм  їсти  дати,  бо  жеруть,  як  піраньї.  А  гризуться  між  собою,  як  вовки.  Вибігаю  в  половині  і  мчу,  як  лось,    до  тролейбуса.  Бо  маршрутки  не  стають.  Там  усіх,  як  тюльки,  напхано.    Ледве  влізаю.  Голова  тут.  Сумка  -  теж.  Задня  частина  десь  застрягла  в  дверях.  І  ніхто  й  не  посунеться.  Став  собі  дядько  в  проході  і  ні  гу-гу.  Сам  конкретний,  як  бегемот.  А  мозок,  певно,  мізерний,  як  у  штрауса.  Бо  навіть  оком  не  повів.  Стою,  терплю.  А  та  стара  фіра  з  рогами  повзе,  як  черепаха.  Ну  як  тут  терпіти,  скажіть!
     Прибігаю  на  роботу,  а  там  вахтерка,  як  папуга.  Перепустки,  перепустки.  Та  вона  ж  усіх,  як  свої  п’ять  пальців  знає.  Але  вперта,  як  баран!  А  тут  іще  начальник  зранку  починає.  Вчепиться,  як  собака  в  кістку,  і  гарчить.  Він  взагалі-то  недурний.  Не  те,  що  якийсь  віслюк.  Але  принциповий.  Хоча  трохи  козел.  Тому  що  жінка  йому  роги  ще  із  колишнім  шефом  наставила.  Тепер  і  ми  мучимося.  Літаю  цілий  день  дурна,  як  муха.  Скачу,  як  коза  дика  по  тих  сходах.  Туди  –  сюди.  Туди  –  сюди.  Мушу  щось  робити,  бо  інші  –  барани  баранами.  То  ж  я  й  тягну  все  сама,  як  та  коняка.
             Набігаюся  за  цілий  день,  як  собака.  То  приходжу  додому  взагалі  ніяка.  Зла,  як  пантера.  А  вдома  знов  купа  роботи.  Я  ж  не  роздеруся,  як  та  мавпа.  Мушу,  як  віл,  все  тягнути.  Прийду  голодна,  як  удав.    Нахапаюся  чогось  швидко,  як  свиня.  І  до  роботи.  Годину  –  дві    варю,  перу,  мию,чищу,  в  черзі  стою.  Думаю  тільки,  як  би  лягти,  як  той  ведмідь,  у  свою  барлогу,  добратися  до  ліжка.  А  чоловік,  як  бик,  на  дивані.  Напхається,  як  хом’як,  і  лежить.  Тільки  газета  і  телевізор.  Хіба  сміття  винесе.  Ті  полягають,  тоді  я  вже  тихо,  як  миша,  крадуся  в  ліжко.  А  чоловік  тільки  оком  кліп.  Кицю,  рибко,  а  ти  нічого  не  хочеш?  Тебе  голова  не  болить?  І  що  ви  скажете,  лікарю?  Де  мої  нерви?
     -  Ну  що  я  можу  вам  сказати,  шановна.  Не  життя  у  вас,  а  якийсь  звіринець  …

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=458692
Рубрика: Гумореска
дата надходження 05.11.2013
автор: Віктор Насипаний