І як себе ти не обмежуй,
А серцю хочеться назад,
У спогадів похмуру вежу,
Та почуттів понурий сад.
Там на стіні висять кайдани,
Обітниць та гарячих слів,
Там плодоносять серця рани,
Зів’ялим листям почуттів.
І мов сновида в сад осінній,
Старі торуючи стежки,
Ідеш , а серце давлять тіні,
Бо шлях цей грішний та важкий.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=458241
Рубрика: Лірика
дата надходження 03.11.2013
автор: Федик Юрій Михайлович