Де іскорка сходу запалює денне світило
Поміж верболозу найпершим тремким промінцем,
В сльозинках росистих, сіяє павуче вітрило,
Над очеретяним розхристанопалим вінцем.
Від дотику губ вольових залицяльника вітру,
Розбуркане плесо, схвильовано морщить чоло.
На тацю лілеї, немов брижувату палітру,
Серпанкові фарби полляло вчорашнє тепло.
Задрімані плавні, незрима ятрить іволженька,
Лунким переливом божественних флейтових гам.
Вербиця мала уклонилася – видно чемненька,
Тендітністю кіс, Борисфена крутим берегам.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=458186
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 02.11.2013
автор: Осіріс