Я писала листи на вологих асфальтових вулицях.
Забувала про коми, ховала в трикрапках слова
І так вірила щиро, що без адресата не згубиться.
Пам’ятала усіх, хто на хвильку читати ставав.
В них так мало про мудрість, все більше про час, що лікує.
Про різницю у строках, коли заживає душа.
Зізнавалась в безсиллі, кричала життю, що люблю я.
Та безвітряний ранок написане з сонцем змішав.
Так в усміхнених бликах блукають по світу послання,
Втішне слово для тебе, для нього, і навіть для них.
Я писатиму далі, щоразу, як ніби востаннє,
Тільки б мій адресат дочекатися променя зміг.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=457980
Рубрика: Лірика
дата надходження 01.11.2013
автор: Любов Чернуха