У душі маю власний Чорнобиль.
Вибух стався сім років тому.
І відтоді вичерпує проби
з мого мозку і з мого жалю
професійний настирливий робот.
Я тебе розлюбив. Не люблю.
Саркофагом з пісень та пояснень
я відтоді рятую себе.
Власних років я зовсім не власник,
хоч збудовано ж тихий Тибет,
у якому і віра не згасла,
і не згнив таємничий скелет.
Радіація скоєних вчинків
розбиває дозиметри вщент.
Почалося розщеплення взимку.
Дах зірвало в єдиний момент.
Я шукав порятунку й підтримки,
і вважав, що то весь аргумент.
Вибух стався. Живу із боргами.
Лиш паломництво в спільні місця
розворушує давнії рани.
Запитанням немає кінця...
Але я не витримую драми,
я продовжую власне життя.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=457582
Рубрика: Лірика
дата надходження 30.10.2013
автор: три крапки