...З віконця донька спогляда пейзажі -
виблискують цікавинки в очах.
І, пальцями долонька, шибку маже,
волога, мов корона, рученята в обручах.
Та, не стрибай, тримайся, щоб не впасти!
Вузьке, бач, підвіконня і слизьке.
Дивись - ворони починають наступ:
на дерево, стовпи й дахи, спрямовують піке.
Я відповіді знаю на питання,
що непокоять крихітне дівча.
Де сонце спить, і де встає із рання.
І хто у дитсадочку виховательку навча.
Та, ви ж, гуртом, навчаєте дорослих,
ви - жовтороті академіки для нас.
В цих пагінців, з наших сердець пророслих,
давно дубам кремезним вчитись час.
Екзамен щирості душевної складати,
любові залік, іспит доброти.
Ов-ва, ці вчителі вміють навчати!
Своїх батьків, хоч як ти не крути...
...З віконця донька проситься "на руки",
і пригортає личко до лиця.
Немає, мабуть, кращої науки,
ріднішої у світі, освіти, ніж
ОЦЯ!..
вірш писано, десь у 2002 році, дописав
14.11.2007р
Запис 29.10.2013р
Використана авторська музика
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=457367
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 29.10.2013
автор: Микола Шевченко