До свого батька ввечір дзвонить донька з міста:
- Якраз у мене, тату, досить добра звістка.
Надійку - внучку хлопець сватав у неділю.
То, значить, будем готуватись до весілля.
Старий у крик: - Який я радий! От онука!
Нап’юся, доню, чесне слово! Як свинюка!
Ще порох є, ого! – як кажуть у народі.
Пора вже відкопать первак в кутку в городі.
Свиню заріжем, кури, гуси. Все, як треба!
Як тільки зроблю все,- то дзвоню враз до тебе.
Сам руки в ноги і попер до магазину.
Кого зустрів. Того і кликав на плящину.
А зранку дід лопату в зуби й ну копати.
Свиня ж чекає. Їй лиш жерти дай і спати.
За пару днів порив усе, як кріт, з розгону.
Всі нерви з’їв і схуд. Немає самогону.
За тиждень дзвонить дочці: - Що робити, доню?
Пропали, як під землю, бутлі самогону!
Два рази кут города мусів я копати.
Невже про то хтось взнав і встиг - таки украсти?
Ночами дід не спав. Бо хто ж міг чути – знати?
І враз собі згадав! То ж, певно, кляті Штати!
Такий первак пропав! Хоча то не мільйони.
Невже й мене тут прослуховують шпійони?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=457364
Рубрика: Гумореска
дата надходження 29.10.2013
автор: Віктор Насипаний