До неба близько, але нам
Його торкнутись не вдалося!
Чому в житті відбувся злам,
Чому це з нами відбулося?
Тебе питаю і себе,
Питаю в неба, сонця, вітру.
Життя не в смужку, а рябе –
Не схоже зовсім на палітру.
В обіймах танула моїх,
Від поцілунків терпли губи.
Яким же був солодким гріх,
Коли ти шепотіла, - Любий!
Я стукіт серця зупиняв,
В обіймах, щоб заколисати.
Нас жар кохання спопеляв
І не давав до ранку спати.
Обійми ранок розривав
Вповзав в кімнату винувато
І промінь сонця цілував
Твої уста злодійкувато.
Та згодом ніби вже смілів
І пестив там де я торкався.
А місяць від стиду бліднів,
Поволі в небі розчинявся.
Ця пристрасна, шалена ніч.
П’янкі, жагучі поцілунки…,
Але життя нас врізнобіч
Розкидало, піднісши трунку.
Не доторкнулися до неба,
Лиш тільки там беруться шлюби.
Нестерпно жити так без тебе,
Кому тепер шепочеш, - Любий?
27.10 13 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=457171
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 28.10.2013
автор: Мирослав Вересюк