Солодку правду лещатами виймають,
а після них вона іржава та недійсна.
Родзинки всі із неї витискають -
на смак вона якась вже прісна.
А ти випитуєш... Яка це насолода!
Хоча, тобі це зовсім неважливо.
Коралів зоряних ласкава врода
у душу твою в'їлась дратівливо.
Проходить день...і місяць вже минає.
Згадай, як звали ту мою любов!..
Її нема, ніхто її не знає.
Не чула відстань моїх молитов.
Я пам'ятаю всі твої промови,
що розливалися з лакричних темних вуст,
твої шовкові темні брови,
що дивлячись на них втрачаєш глузд.
Навіщо я віддала стільки ласки,
натомість не отримавши нічого?
Ти змінював постійно свої маски,
і замість рідного я бачила чужого.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=457114
Рубрика: Лірика
дата надходження 28.10.2013
автор: teodora_daisy