Ти подавав мені смачні червоні вишні -
такі достиглі, мов твої вуста.
Навчився промовляти фрази грішні
і ту неправду, що завжди пуста.
Ти розкидав по всій кімнаті речі,
бо місця, бачиш, не знаходив їм.
Невпевненість лягла на твої плечі.
І ось ми вдвох ошукані стоїм.
Я знала все, і навіть трохи більше:
думки, звички, улюблені місця.
Мені, здавалось, мало бути гірше,
але все мирно підлетіло до кінця.
Серденько, то є Наша доля -
ще навіть не зійшовшись, розійтись.
Звичайно, залишилась крапля болю,
та попрощатись не могла я не прийти.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=457077
Рубрика: Білий вірш
дата надходження 28.10.2013
автор: teodora_daisy