Не кричу: « Прийдіть на допомогу!»
І не проклинаю білий світ…
Бо давно обрав свою дорогу,
Йду і я, як йшов мій древній рід.
Я пишаюсь тим, що українець
І возносить гордість до небес…
Що Господь подарував гостинець,
Що нарешті мій народ воскрес.
Ставлю свічку, як буваю в храмі,
Кланяюсь народу і землі,
Пам’яті родини – тата й мами,
До могили йду, як є в селі.
Якби я радів, щоб ближчим часом,
Мій народ позбувся власних пут,
Збудував широку щастя трасу,
Вибравши обдуманий маршрут.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=457050
Рубрика: Лірика
дата надходження 28.10.2013
автор: Віталій Назарук