Вітре, дякую – так затишно з тобою,
Ніжно ти торкаєш пальці, і мов рукою
вкотре зачіску псуєш, а може гладиш,
Вітре, може ти хоч правду скажеш?
Вітре, я не плачу, ні... не плачу.
То не сльози – просто плата за невдачу...
Помилялися в мені і проклинали,
Та хіба вони насправді мрії знали?
Вітре, не повчай... тихіше... розумію...
Прикро і мені, що літати не зумію...
Крила обламала і без бою склала,
Відпускала тебе й себе втрачала.
Теплий день у жовтні, вітер тихий,
Не віщує ані радість, ані лихо...
Відгуло... природа вкотре засинає,
Вітер лише поруч – сльози проганяє. 27.10.2013
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=457004
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.10.2013
автор: Яна Бім